Як відомо, у кожної медалі є дві сторони. Гарну і романтичну сторону спільного проживання (весілля) я вже описала, так що на сьогодні залишилася менш приємна сторона - розлучення. Отже, розлучення по-італійськи.
Для початку зазначу, що розлучаються італійці вкрай рідко і є у них на те кілька вагомих причин. По-перше, італійці люди віруючі, побожні і богобоязливі. Розлучення - це гріх, а грішити вони не люблять. У шлюб італійці вступають в свідомому віці і, зваживши всі «за» і «проти», а значить, приймаючи таке рішення, розуміють всю відповідальність свого вчинку. І включають «задню» вони в екстремальних випадках. Ну а якщо чоловік і жінка вже встигли і дітьми обзавестися, а діти на той момент ще не встигли вирости, то це взагалі гріх жахливий. Діти для них це святе, а заподіяти душевний і психологічну травму власним дитинчаті - найостанніша справа. 
По-друге, розлучення - це дороге і клопітка задоволення. До того ж це дуже тривалий процес. Якщо все-таки іншого виходу пара не бачить, і таки подає заяву на обнулення шлюбу, то життя на наступні мінімум три роки перетворюється на суцільні тяжби і докази. З моменту оголошення небажання більше бути подружжям до моменту повноцінного розлучення має пройти 3 роки (Separazione), протягом яких «все ще подружжя» повинні жити окремо, не зустрічатись наодинці, в загальному - жити, як чужі, як ніби шлюборозлучний процес вже завершений. Тобто, нате, пробуйте, як це бути в розлученні. Раптом не сподобається і передумаєте. За три роки багато води витікає, остигають навіть найгарячіші голови, прощаються самі образливі речі.
При вступі в шлюб підписується щось на зразок контракту (Contratto di matrimonio). Сенс його приблизно такий: все, що нажито непосильною працею до шлюбу залишається господареві, все інше - навпіл. Бувають, звичайно, і приватні історії, але трапляються вони рідко і не зі звичайними смертними, а з буржуями-олігархами, яким є що ділити.
Під час поділу дітей аліменти (Mantenimento dei figli) отримує той з батьків, з яким залишаються діти, і не факт, що це буде мати. Батьки-одинаки досить поширене явище. Але в будь-якому випадку, з ким би не залишилися діти, екс-дружина теж буде отримувати своє утримання. І дуже пристойне. А горе-батько не перестане виплачувати грошову допомогу своїм дітям навіть після досягнення їх повноліття. Діти сидять на батьківській шиї до тих пір, поки вони не стануть заробляти самі. 
Ще важливу роль грає привід для розлучення. «Не зійшлися характерами» - номер не проходить, «розбіжність зодіаку» - це ще не привід не жити разом. Домашнє насильство або зраду ще доведеться болісно і довго доводити. А ось якщо один з подружжя добровільно зізнається в тому, що зустрів нового супутника життя, то залишать гуляку адвокати першого супутника з порожніми кишенями, а може, і без кишень взагалі. Бо нічого шастати, де не положено і тягатися з ким попало.
А якщо чоловік і жінка були повінчані в церкві, то зворотного процесу взагалі бути не може. Але випадки бувають різні і від другого шлюбу зарікатися не варто. Повторно вже нікого не обвінчають, але ось після тривалого очікування дозволу від Папи на повторний цивільний шлюб, в комуні все-таки таких наполегливих і рішучих розпишуть.
При розірванні шлюбу в плюсах залишаються тільки адвокати. Вони обов'язково повинні представляти обидві сторони, а значить, витрати понесуть всі. Близько півроку тому розлучився колега мого чоловіка. Із залу суду він вийшов вільним і майже жебраком людиною. 
Будинок і бунгало біля моря він залишив дружині і двом неповнолітнім дітям. Ощадний рахунок закрив, через брак заощаджень і повернувся в рідну домівку. Тепер зітхає, сумує за дітьми і соромиться говорити новим подружкам (стара випарувалася), що живе у мами. Шкодує, коротше ...
Так що, як то кажуть, сім раз відміряй - один раз відріж.