У арбітражної практиці з податкових спорів як і раніше актуальним залишається питання, в яких випадках вважати податкову вигоду обгрунтованою, а коли ні. За кілька років після прийняття Пленумом Вищого Арбітражного суду Російської Федерації Постанови № 53 від 12 жовтня 2006 року «Про оцінку Арбітражними судами обгрунтованості одержання платником податку податкової вигоди» суди досить чітко виявили головний критерій визначення обґрунтованості податкової вигоди - це сумлінність платника податків. Проте, в практиці арбітражних судів як і раніше виникають помилки через «механічного» застосування вищевказаної Постанови. В якості гарного прикладу такого роду помилок ми хотіли б навести справу «ТОВ« Левран »проти ИФНС по Центральному району м Тули», яке ми вели в Арбітражному суді Тульської області в минулому році (Справа № А68-4171 / 08-230 / 12 ).
Тульська фірма - ТОВ «Левран» - зробила експорт обладнання в Абхазію і представила в податковий орган необхідні документи для застосування нульової ставки ПДВ і відшкодування ПДВ з федерального бюджету. Платник податків закупив експортовану обладнання у російської фірми «Сухаревка-Південь», через що і виникло питання відшкодування вже сплаченого ПДВ. У застосування нульової ставки та відшкодування ПДВ податковим органом було відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість податкової вигоди у вигляді відшкодування податку на додану вартість з бюджету, зазначивши такі обставини як: створення ТОВ «Левран» (експортера) незадовго до здійснення господарських операцій, взаємозалежність учасників угоди (експортера і инопокупателю), здійснення між ТОВ «Левран» і іноземним покупцем ТОВ СП «АкваСтройІнвест» транзитних грошових перерахувань (ТОВ «Левран» перераховує кошти іноземному покупцеві ТОВ СП «АкваСтройІнвест» у вигляді з Айма за договором, а потім отримує ці кошти від ТОВ СП «АкваСтройІнвест» як експортну виручку). При цьому, ТОВ «Левран» поступається право вимоги за договором позики до ТОВ СП «АкваСтройІнвест» Юрченко О.М., який є засновником ТОВ «Левран» і генеральним директором ТОВ СП «АкваСтройІнвест».
Суд також зазначив, що основним видом діяльності ТОВ «Левран» є роздрібна торгівля, доходи від діяльності якої підлягають оподаткуванню єдиним податком на поставлений дохід, і інших оподатковуваних податком на додану вартість операцій ТОВ «Левран» не здійснює, тому можна зробити висновок про необгрунтоване отриманні податкової вигоди при здійсненні господарських операцій не з метою отримання прибутку, а виключно з метою відшкодування ПДВ з бюджету.
Таким чином, Суд дійсно виявив ознаки необгрунтованість податкової вигоди, які вказані в пункті 6 Постанови ВАС РФ № 53 від 12 жовтня 2006 року, а саме:
здійснення транзитних платежів між учасниками взаємопов'язаних господарських операцій.
Але при цьому Істина у справі встановлено не було, що послужило підставою для скасування даного Рішення Федеральним Арбітражним Судом Центрального округу.
У відповідності зі сформованою судовою практикою формальне дотримання вимог ст. 164, 165, 171, 172, 176 Податкового Кодексу не тягне за собою безумовності відшкодування платнику податку сум ПДВ, якщо при виконанні податкових обов'язків і реалізації права на відшкодування сум податкових відрахувань виявлена несумлінність платника податків. Ув'язнені угоди повинні не тільки формально не суперечити законодавству, але і не вступати в протиріччя з загальними заборонами неприпустимість несумлінного здійснення прав платником податків. Принцип добросовісності в такому випадку може використовуватися правоприменителями як критерій при вирішенні податкових спорів.
При вирішенні питання про те, чи є платник податків сумлінним чи ні, враховуються результати зустрічних перевірок податковим органом достовірності, комплектності та несуперечності представлених документів, перевірки підприємств-постачальників з метою встановлення факту виконання безумовної обов'язки постачальників сплатити ПДВ до бюджету в грошовій формі. Саме несплата або неповна сплата ПДВ Постачальниками при наявності штучно створеної фінансової схеми свідчить про недобросовісність платника податків, що переслідує своєю метою незаконне відшкодування ПДВ.
У розглянутому прикладі, податковим органом було встановлено, що Заявник сплатив ПДВ Постачальника (ТОВ «Сухаревка-Південь»). Документи, представлені ТОВ «Сухаревка-Південь» в рамках контрольних заходів, підтверджували взаємини з Заявником. Так, рахунки-фактури, представлені Позивачем відповідали тим, що отримані від Постачальника і відображені в книзі продажів Постачальника за відповідний період. Постачальник, зареєстрований в Інспекції ФНС Росії по м Новоросійську Краснодарського краю з 31.10.2006 року, представляв звітність по общеустановленной системі оподаткування. Сума податку, обчислена до сплати в бюджет, на підставі поданої декларації в бюджет надійшла.
За даними податкового органу, Засновниками ТОВ «Сухаревка-Південь» були ТОВ «СоюзАгроСервіс», Шевченко Михайло Юрійович, Салиева Римма Фрунзевна, що не були аффинированного особами по відношенню до ТОВ «Левран» і до ТОВ СП «АкваСтройІнвест».
В силу чого, як ми відзначали, не вбачається узгодженість дій всіх учасників системи угод і її виняткова спрямованість на відшкодування ПДВ з бюджету.
Виняткова спрямованість угод на відшкодування ПДВ з федерального бюджету може мати місце в штучно створеній системі угод, ключовим елементом якої є перший Постачальник, який не сплачує надійшла від Покупця суму ПДВ у федеральний бюджет, за рахунок чого афіновані з ним особи мають можливість необґрунтовано відшкодовувати ПДВ з бюджету. Отримані таким чином гроші потім розподіляються між що беруть участь в незаконній фінансовій схемі особами.
З метою виявлення даних схем Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації в своїй Постанові № 53 від 12 жовтня 2006 року «Про оцінку арбітражними судами обгрунтованості одержання платником податку податкової вигоди» виробив певні рекомендації. Так відповідно до пункту 5 цієї Постанови про необгрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.
У разі наявності особливих форм розрахунків і термінів платежів, які свідчать про груповий узгодженості операцій, суду необхідно дослідити, обумовлені вони розумними економічними або іншими причинами (діловими цілями).
У пункті 6 зазначеної Постанови вказується, що судам необхідно мати на увазі, що такі обставини самі по собі не можуть бути підставою для визнання податкової вигоди необгрунтованою:
- створення організації незадовго до здійснення господарської операції;
- взаємозалежність учасників угод;
- нерітмічний характер господарських операцій;
- порушення податкового законодавства в минулому;
- разовий характер операції;
- здійснення операції не за місцем перебування платника податків;
- здійснення розрахунків з використанням одного банку;
- здійснення транзитних платежів між учасниками взаємопов'язаних господарських операцій;
- використання посередників при здійсненні господарських операцій.
Однак ці обставини в сукупності і взаємозв'язку з іншими обставинами, зокрема, зазначеними в пункті 5 цієї Постанови, можуть бути визнані обставинами, що свідчать про отримання платником податків необгрунтованої податкової вигоди.
Таким чином, самі по собі дані ознаки без повного і всебічного виявлення всіх обставин кожної конкретної справи, не можуть служити підставою для відмови в отримання податкової вигоди сумлінному платнику податків.
Так, в рамках даної справи мало значення відсутність взаємозалежності ТОВ «Сухаревка-Південь» (Постачальника обладнання) з іншими учасниками угоди, відсутність транзитних платежів між ТОВ «Сухаревка-Південь» та іншими учасниками угоди, ритмічний характер операцій даного Постачальника і їх здійснення за його місцезнаходженням, наявність необхідного технічного персоналу. І, навпаки, про необгрунтованість отримання податкової вигоди ніяк не могли свідчити узгодженість дій ТОВ «Левран» і іноземного Покупця, здійснення між ними транзитних грошових перерахувань, створення організації-експортра незадовго до здійснення господарської операції, а також те, що ТОВ «Левран», ТОВ СП «АкваСтройІнвест» і ТОВ «Торпром» були афілійованими особами.
ТОВ «Левран» була дійсно частково підконтрольна ТОВ «СП АкваСтройІнвест» (Абхазія) організація, можливі контрагенти ТОВ СП «АкваСтройІнвест» ТОВ «Клімат-Тех» і ТОВ «Сухаревка-Південь» відмовилися здійснювати експортні операції. У зв'язку з цим ТОВ СП «АкваСтройІнвесту» потрібна була організація, яка могла б купити у ТОВ «Сухаревка-Південь» обладнання і за невеликий відсоток прибутку здійснити експортну операцію. Такою організацією могло бути тільки афілійована особа, тобто ТОВ «Левран». Тим самим ТОВ «Левран», по суті, перш за все робив послугу дружній Компанії. Так як ні в ТОВ СП «АкваСтройІнвест», ні у ТОВ «Левран» не було на той момент необхідних грошових коштів, були залучені позикові кошти Засновників. Ніяких протиправних цілей тим самим ТОВ «Левран» не переслідував. При цьому, суду необхідно було враховувати, що обгрунтованість отримання податкової вигоди не може бути поставлена в залежність від способів залучення капіталу для здійснення економічної діяльності (використання власних, позикових коштів, емісія цінних паперів, збільшення статутного капіталу і т.п.) або від ефективності використання капіталу (п. 9 Постанови ВАС РФ № 153 від 12 жовтня 2008 року).
Таким чином, податковий орган і суд першої інстанції не виявили схему, в рамках якої ТОВ «Левран» дійсно міг би необгрунтовано отримати ПДВ з бюджету через відсутність останньої. У зв'язку з чим, Постановою Федерального арбітражного суду Центрального округу від 31 березня 2009 року рішенням Арбітражного Суду Тульської області від 15.10.2008 та Постанова Двадцятого арбітражного апеляційного суду від 02.02. 2009 року у справі № А68-4171 / 08-230 / 12 було скасовано і справу передано на новий розгляд. Завдяки роботі юристів, після закінчення нового розгляду справи, Арбітражний суд Тульської області свої Рішенням від 22.06.2009 року повністю задовольнив позовні вимоги платника податків.
Автор статті: юрист «Правового бюро« трибун »Миронов А.В.
Юридична фірма «Правове бюро« трибун ». Всі права захищені.
До списку статей