Вчора на засіданні Європарламенту в Страсбурзі була прийнята окрема резолюція по Україні. Зокрема, євродепутати закликали керівні інститути ЄС сприяти впровадженню безвізового режиму для українців.
Однак, як відомо, перспектива їздити в Європу без віз нам світить тільки після виконання Україною висунутих для цього технічних умов. «Міністри внутрішніх справ держав ЄС не відмовляться від техвимоги. Повинні бути договори про реадмісію, повинен бути ефективний контроль кордонів, біометричні паспорти і база виданих паспортів », - попередив недавно міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
В Україні ж дискусії навколо цих вимог ведуться не перший рік. Але як в нинішній ситуації вирішувати дане питання, якщо ми поки не в змозі навіть впоратися з проблемою підробки віз і паспортів - як закордонних, так і внутрішніх?
А адже паспорт громадянина України, як і будь-якої країни, є головним посвідченням особи і гарантією на отримання всіх передбачених Конституцією благ. Сьогодні ж, коли «чистими» і «проведеними по базах» паспортами торгують на чорному ринку, виникає питання: звідки беруться ці дані і як їх можуть використовувати треті особи в своїх далеко не безкорисливих цілях?
Як казав великий комбінатор Остап Бендер, «при нинішньому розвитку друкарської справи на Заході виготовити паспорт - така дрібниця, що про це навіть смішно говорити». При нинішньому розвитку інтернету сьогодні в Україні купити справжній паспорт і будь-який інший документ стало ще простіше: чорний ринок рясніє пропозиціями про продаж «чистих» паспортів, надання мультивиз і т. Д.
Придбати український паспорт прагнуть найчастіше іноземці, які потрапили в країну нелегально і хочуть таким чином вийти з тіні. Однак житіє по паспорту, придбаному через інтернет і сумнівних товаришів, загрожує перевіркою достовірності бланка і підстав для видачі. Тобто в разі виявлення підробки за законом такий паспорт конфіскується, а у його невдалого власника виникає ряд неприємностей: штраф, депортація або навіть кримінальне покарання (причому невідомо, що в даному випадку гірше).
Отримати паспорт на чуже ім'я можна через «потрібних людей», які, в свою чергу, пов'язані з кастою кишенькових злодіїв, які спеціалізуються на крадіжці документів. «Рибні» місця для таких хлопців - тролейбуси, маршрутки, метро, але іноді можуть «пощипати» і на вулиці.
Нерідкими стали випадки, коли нічого не підозрює людині дзвонять з банку і сповіщають про заборгованість по неіснуючому для жертви кредиту. Але одна справа, коли зв'язується банківський службовець і можна цивілізовано розмовляти і доводити свою непричетність, і зовсім інша - якщо починають атакувати новомодні колекторські фірми, покликання яких - вибивати борги будь-яким шляхом.
Взагалі, наслідки для тих, чиї дані виявилися в руках аферистів, найрізноманітніші. Адже за допомогою чужого паспорта та ідентифікаційного коду можна запросто взяти кредит в банку і не повернути його, або, наприклад, влаштуватися на роботу і після фінансових махінацій - зникнути, навівши на чужій слід. Більш масштабний варіант: створення фіктивної фірми на чуже ім'я для відмивання грошей або інших цілей, в небезпечний момент фірма лопається і всіх собак спускають на того, хто де-юре є власником контори.
Після вступу в силу восени 2011 року розпорядження Національного Банку України про обов'язкове пред'явлення документів при купівлі-продажу валюти громадяни почали помітно хвилюватися , Що цілком логічно: чому, щоб купити або продати кілька доларів, потрібно показувати паспорт? І це було ще півбіди, хоча після цього рішення знову пожвавилися «міняйли», снують біля обмінників і пропонують «більш вигідний курс» з подальшим «взуванням» довірливих клієнтів.
Але слідом за своїм розпорядженням НБУ зобов'язав банки не просто вимагати паспорта при обміні валют, а знімати з документів ксерокопії і зберігати п'ять років. Ці маніпуляції змусили людей нервувати ще сильніше, а згодом з'явилися ще більші підстави для занепокоєння у вигляді згадуваних уже випадків шахрайства з банківськими кредитами за чужим паспортом і тяжби потерпілих з безуспішними спробами довести, що кредит вони і в очі не бачили.
Витік інформації тут у наявності. Не потрібно бути Шерлоком Холмсом, щоб прийти до висновку, що в рядах банківських службовців напевно є інсайдери, що не погребують заробити пару-трійку зайвих купюр за «злив» даних аферистам. Золоту жилу в цьому відношенні представляють і бази даних мобільних операторів , Які і самі не проти поділитися інформацією (не безкоштовно, зрозуміло) з різного роду фірмами, ресторанами, службами таксі і т. Д., Що згодом підтверджується смс-спамом. В даному випадку, заволодівши такою базою, шахраї можуть «розвести» як просто зняттям грошей з рахунку телефону, так і вимаганням великих сум за вигадане НП за участю когось із родичів намічених жертв.
«Поплили» дані про українських громадян при великому бажанні можна знайти на ринку у торговців, що спеціалізуються на такому попиті, і на просторах інтернету. Про те, що інформаційна безпека в Україні до сих пір залишає бажати кращого, говорить і той факт, що бази даних МВС і ДАІ виявлені на столичному ринку «Петрівка».
Спрощення візового режиму з самого початку було не таким безхмарним, як хотілося б. Через нині діючих високих вимог Євросоюзу до претендентів на візу (наявність рахунку в банку і немаленька «біла» зарплата) необхідні довідки про доходи і банківському рахунку стали продавати. Те ж саме стало відбуватися і з самими візами. Потік бажаючих отримати заповітний «шенген» не зменшується, а тому шахраям є де розгулятися.
Фірми-одноденки пропонують вирішити візове питання протягом двох-трьох днів (в той час як в офіційному представництві процедура триває 10-14 днів) і часто просять гроші вперед. Охочих знаходиться на диво багато.
Віза в паспорті з'являється, а фірма зникає. Разом з візою з'являються проблеми на кордоні: порушення візового режиму в країнах ЄС на сьогоднішній день загрожує великим штрафом, депортацією і забороною в'їзду на термін від п'яти до десяти років. До цього Європейський суд додав ще й кримінальне переслідування, тобто за махінації з візами можна отримати термін, відбувати який доведеться там, де зловили.
Хоча всі вищеописані страшилки мають місце бути в нашому суспільстві, не все так безнадійно, і вихід з темного лабіринту корупції і шахрайства все ж є.
Наприклад, Нацбанку варто кардинально переглянути погляди на життя і не робити поспішних кроків у вигляді «засвітки» паспортних даних громадян, не маючи можливості ці дані захистити.
Великим компаніям, особливо стратегічного напрямку, і банківським структурам варто замислитися над питаннями створення надійної і практичною системи захисту від витоків даних і інсайдерів. Зрештою, існує і продовжує створюватися велика кількість програмних комплексів і утиліт для різного ступеня захисту інформації: SuperAntiSpyware, Spy Capture, «Гриф», «Кондор +» і т. Д.
Іноземним посольствам було б непогано мати можливість ретельніше вивчати надані довідки і тісніше співпрацювати з Міністерством внутрішніх справ, щоб Україна, увійшовши в ЄС, не перетворилася в коридор для нелегалів.
В цілому, Закони України «Про захист персональних даних» і «Про інформацію» потребують якщо не в більшій конкретики, то в посиленні, оскільки найбільш дієвими виявляються рішучі заходи. Але варто пам'ятати і про те, щоб не перегнути палицю в прагненні навести порядок.
Ретельний підхід до захисту інформації дуже чітко простежується в країнах Західної Європи, наприклад, в Німеччині. Дані автоматично знаходяться під захистом, не тільки якщо вони використовуються в приватній сфері, а й якщо виконують якусь функцію в суспільному, політичному або економічному житті. Парламент обирає Федерального Уповноваженого, який нікому не підпорядковується (хіба що канцлеру) і займається перевірками особистих скарг громадян про використання їх персональних даних будь-якими державними відомствами. Причому уповноважений із захисту даних призначається навіть на невеликих підприємствах; у всіх випадках в його повноваження входить і ретельне запобігання збору зайвих персональних даних.
Все це наштовхнуло німців на створення спеціального федерального відомства, яке крім захисту інформації та персональних даних займається консультаційними послугами, видає сертифікати безпеки і оцінює ступінь захисту.
Цей досвід цілком може перейняти і Україна для запобігання промислового шпигунства. Причому такий підхід цілком можуть приміряти на себе як державні підприємства, так і приватний бізнес.
Але як в нинішній ситуації вирішувати дане питання, якщо ми поки не в змозі навіть впоратися з проблемою підробки віз і паспортів - як закордонних, так і внутрішніх?