Реклама
Реклама
Реклама

Компенсація моральної шкоди, заподіяної в результаті ДТП: судова практика (закінчення)

В продовження теми, розпочатої нами в минулому номері, розглянемо ще кілька прикладів з судової практики щодо компенсації моральної шкоди, заподіяної в результаті ДТП.

приклад 2

З позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації моральної шкоди в сумі 10 млн руб. звернулася сестра загиблого в ДТП пішохода. Обставини справи були такі 4 березня 2005 р водій відповідача приблизно в 21 год 40 хв, керуючи автомобілем «Урал-4320», рухаючись по проїжджій частині вулиці міста, скоїв наїзд на брата позивачки, що рухався в зустрічному напрямку вздовж проїжджої частини. В результаті події пішоходу були заподіяні тілесні ушкодження, від яких той помер на місці події. За фактом ДТП відносно водія (відповідача) було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 317 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (далі - КК). Надалі воно було припинено провадженням у п. 2 ч. 1 ст. 29 Кримінально-процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі - КПК) у зв'язку з відсутністю в діях водія складу злочину.

Позивачка вказала, що в результаті загибелі її рідного брата їй було завдано моральної шкоди, що вилився в випробовуваних нею моральних стражданнях. Вона до цих пір переживає трапилися і не може повністю оговтатися від спіткало її нещастя, так як вони з братом перебували в дуже хороших відносинах. Після трагедії у неї погіршився стан здоров'я. Згідно з висновком у позивачки з'явилися такі захворювання: «деформація цибулини 12-палої кишки», «постязвенние рубці цибулини», «ерозійних Бульби», «поверхневий гастрит,« артеріальна гіпертензія ». В результаті трагедії погіршився і її емоційно-психологічний стан, з'явилися головні болі, безсоння, відчуття неспокою і страху з приводу, нервозність і плаксивість. 28 липня 2005 року вона звернулася до невролога, де їй був поставлений діагноз «вертеброгенная правобічна люмбоишиалгия, помірний больовий синдром, неврастенічний синдром, криз».

Позивачка була спрямована на консультацію до психотерапевта в псіхоневролгіческій диспансер. Їй було призначено амбулаторне лікування.

Згідно ст. 969 Цивільного кодексу Республіки Білорусь (далі - ГК) компенсація моральної шкоди здійснюється незалежно від вини заподіювача шкоди у випадках, коли шкода заподіяна життю або здоров'ю громадянина джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь від 28.09.2005 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює компенсацію моральної шкоди» (далі - постанова № 7) моральна шкода підлягає компенсації у всіх випадках, коли він заподіяно діями, такими, що порушують особисті немайнові права громадянина або посягають на належні йому від народження або в силу акту законодавства інші нематеріальні блага. Згідно п. 1 ст. 970 ГК компенсація моральної шкоди здійснюється в грошовій формі.

Оскільки позивачка не мала юридичними знаннями, за консультацією та допомогою в складанні позовної заяви вона змушена була звернутися до адвоката, в результаті чого зазнала витрати в сумі 55 тис. Руб.

Керуючись ст. 152, 933, 948, 968, 970 ЦК, ст. 6, 135, 179 Цивільного процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі - ЦПК), вона просила стягнути з відповідача грошову компенсацію моральної шкоди в сумі 10 млн рублів, а також витрати, понесені при зверненні за юридичною допомогою, в сумі 55 тис. Руб., витрати по оплаті держмита в сумі 127 500 руб., а всього 10 182 500 руб.

Пред'явлені позовні вимоги відповідач не визнав в повному обсязі. У відгуку на позов вказав наступні підстави для відмови.

Кримінальну справу за ч. 2 ст. 317 КК припинено провадженням у п. 2 ч. 1 ст. 29 КПК у зв'язку з відсутністю в діях водія складу злочину, тобто провини водія в заподіяння тілесних ушкоджень немає, отже, винуватцем ДТП є потерпілий - брат позивачки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 970 ГК розмір компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від ступеня вини заподіювача шкоди.

У ч. 2 ст. 952 ЦК визначено, що при грубої необережності потерпілого і відсутності вини заподіювача шкоди у випадках, коли його відповідальність настає незалежно від провини, розмір відшкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено, якщо законодавством не передбачено інше. З матеріалів розслідування видно, що потерпілий вчинив дію, яка відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь від 14.09.1995 № 10 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадянина» (далі - постанова № 10) є грубою необережністю, а саме перебував у стані алкогольного сп'яніння.

У позовній заяві позивачки серед моральних страждань перераховані фізичні страждання - вказується на погіршення стану її здоров'я, в тому числі на появу перерахованих вище захворювань. Але дані хвороби не знаходяться в причинному зв'язку з моральними стражданнями, які переживала позивачка. Ці хвороби є хронічними, тобто протікають протягом тривалого часу і не могли бути викликані протягом такого короткого часу після смерті її брата. Позивачка не надала ніяких доказів того, що хвороби є саме наслідком моральних страждань, пережитих після смерті брата.

У позовній заяві відсутні докази близьких відносин позивачки і потерпілого. Сам по собі факт кровної спорідненості не є підставою для задоволення позовних вимог. Показовим є те, що ніхто з близьких родичів, у тому числі і сама позивачка, не оскаржували рішення про припинення кримінальної справи у зв'язку з відсутністю в діях водія складу злочину.

Виходячи з вищевикладеного представник відповідача просив відмовити в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача додатково вказав, що в результаті ДТП шкоду життю і здоров'ю позивачки, яка не є потерпілою у кримінальній справі, завдано не був. Відшкодування моральної шкоди допускається лише при наявності вини відповідача, яка не була встановлена.

Слід зазначити і той факт, що треті особи, два брата загиблого в судовому засіданні заявили про те, що позов не підлягає задоволенню. І тільки рідна сестра позивачки і загиблого вважала, що позов слід задовольнити.

Вислухавши, сторони, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, розглянувши матеріали кримінальної справи за фактом ДТП, амбулаторні карти позивачки, суд порахував позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню відповідно до норм ст. 152, 968-970 ЦК. Суд стягнув з відповідача 2 832 500 руб.

Таким чином, рішенням суду першої інстанції позовні вимоги позивачки були задоволені частково.

У мотивувальній частині рішення суд вказав, що в ході судового засідання прийшов до висновку про наявність грубої необережності в діях загиблого, що є підставою для зменшення шкоди. А ось доводи відповідача про те, що наявні у позивачки захворювання не перебувають у причинному зв'язку з моральними стражданнями, не були прийняті судом до уваги, оскільки носили гаданий характер і не були підтверджені достовірними доказами. Також доводи відповідача про те, що він повинен бути звільнений від відшкодування моральної шкоди, визнані судом неспроможними, оскільки при заподіянні шкоди життю і здоров'ю відмову у відшкодуванні шкоди не допускається, а будь-які обставини непереборної сили в судовому засіданні встановлені не були.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції і подав касаційну скаргу, яка залишилася без задоволення. Наглядова скарга, подана відповідачем, також задоволена не була.

Наглядова скарга, подана відповідачем, також задоволена не була

приклад 3

До суду звернулася позивачка з заявою, в якій вказала фактичні обставини справи.

28 липня 2008 року приблизно о 20 год 10 хв водій відповідача, керуючи автобусом «Ікарус-256», що належить відповідачу, в світлий час доби рухався по крайній лівій смузі сухого асфальтованого ділянки проїжджої частини вулиці. На шляху прямування в районі перехрестя він скоїв наїзд на пішохода, який перетинав на заборонний сигнал світлофора проїжджу частину по регульованому пішохідному переходу. В результаті наїзду пішохід від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці ДТП. Загиблий був чоловіком позивачки. Попереднє розслідування щодо водія відповідача було припинено в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 317 КК.

В результаті смерті чоловіка позивачці була заподіяна моральна шкода, що полягає в їх відчувають нею моральних стражданнях. Втрата близької людини негативно позначилася на її психоемоційному стані. Дитина - син загиблого - також не може оговтатися від смерті батька, важко переживає те, що трапилося.

Згідно п. 1 ст. 933 ГК шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, завдана майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 948 ГК юридичні особи та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (використання транспортних засобів, механізмів, електричної енергії високої напруги, атомної енергії, вибухових речовин, сильнодіючих отрут і т.п .; здійснення будівельної та іншої, пов'язаної з нею діяльності і ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 152 ГК, якщо громадянину завдано моральної шкоди (фізичні або моральні страждання) діями, що порушують його особисті немайнові права або посягають на належні громадянину інші нематеріальні блага, а також в інших випадках, передбачених законодавством, громадянин вправі вимагати від порушника грошову компенсацію зазначеного шкоди. Така ж вимога передбачено в п. 3 постанови № 7, згідно з яким моральна шкода підлягає компенсації у всіх випадках, коли він заподіяно діями, що порушують особисті немайнові права громадянина або посягають на належні йому від народження або в силу акту законодавства інші нематеріальні блага. Відповідно до п. 1 ст. 970 ГК компенсація моральної шкоди здійснюється в грошовій формі.

Виходячи зі ступеня моральних страждань, які долають позивачкою і дитиною, позивачка вважала, що в її користь підлягає стягненню грошова компенсація моральної шкоди в розмірі по 10 млн руб. кожному. Позивачка також вказала, що, оскільки вона не володіла знаннями в галузі права, достатніми для самостійної підготовки позову до суду, була змушена звернутися за відповідною допомогою до колегії адвокатів, у зв'язку з чим понесла додаткові витрати в розмірі 100 тис. Руб., Що підлягають, на її думку, також компенсації.

Представник відповідача, який діє на підставі довіреності, позов не визнав в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 970 ГК розмір компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від ступеня вини заподіювача шкоди.

З матеріалів справи випливає, що дана кримінальна справа по ч. 2 ст. 317 КК було припинено провадженням у п. 2 ч. 1 ст. 29 КПК (у зв'язку з відсутністю в діях водія складу злочину). Водій відповідача був тверезий і швидкісний режим не порушував. Провини водія автомобіля в смерті пішохода наслідком не встановлено. Отже, винуватцем ДТП є потерпілий (чоловік і батько позивачів). Більш того, вина потерпілого в ДТП є повною, тобто 100% -ної.

У ч. 2 ст. 952 ГК вказується, що при грубої необережності потерпілого і відсутності вини заподіювача шкоди у випадках, коли його відповідальність настає незалежно від провини, розмір відшкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди може бути відмовлено.

З матеріалів справи випливає, що потерпілий вчинив три дії, які є грубою необережністю, а саме:

  • в момент ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння;
  • перетинав перехрестя на заборонний (червоний) сигнал світлофора;
  • раптово вискочив на проїжджу частину дороги.

Судова практика визнає перебування в стані алкогольного сп'яніння грубою необережністю (п. 25 постанови № 10).

Самі позивачі не є потерпілими у справі про дорожньо-транспортну пригоду. Джерело підвищеної небезпеки заподіяв шкоду чоловікові і батькові позивачів і не заподіював шкоди безпосередньо позивачам.

Стаття 969 ЦК передбачає, що компенсація моральної шкоди здійснюється незалежно від вини заподіювача шкоди у випадках, коли шкода заподіяна життю або здоров'ю громадянина джерелом підвищеної небезпеки. Отже, в даній ситуації може бути застосована норма п. 2 ст. 933 ГК про те, що відшкодування шкоди здійснюється за наявності вини. Зокрема, в п. 2 ст. 933 ЦК встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини. Шкода життю і здоров'ю позивачів водій не заподіював.

Більш того, як свідома людина і громадянин, водій автомобіля з розумінням поставився до ситуації і передав позивачці гроші в цілому в сумі 940 тис. Руб. Свідком передачі грошових коштів є начальник колони автомобільної відповідача.

Після тривалих суперечок в судебномзаседаніі сторони досягли угоди, згідно з яким позивачка відмовилася від позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 7 млн ​​руб. в свою користь і стільки ж на користь неповнолітнього сина за умови, що відповідач у встановлений нею термін виплатить в якості грошової компенсації моральної шкоди в її користь 3 млн руб. і на користь неповнолітнього також 3 млн руб. Вона відмовилася також і від стягнення судових витрат, понесених нею у справі.

З огляду на, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечило закону, що воно було скоєно в інтересах обох сторін, а також що виконання сторонами умов мирової угоди порушує інтересів інших осіб, керуючись ст. 285, ст. 164 п. 4 ЦПК, суд затвердив мирову угоду.

Як випливає з наведених в нашій статті прикладів, норми цивільного законодавства, що регулюють питання грошової компенсації моральної шкоди, реально працюють. Головне для потерпілого - вміти правильно співвідносити свої фізичні і моральні страждання з подіями, їх спричинили, і реально оцінювати завдану моральну шкоду в грошовому еквіваленті.

"Особистий юрист", № 6/2011