Право спільної власності

Право спільної власності - права володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у власності двох або більше осіб. Майно може перебувати у спільній власності з визначенням частки власників (часткова власність) або без визначення таких часток (сумісна власність) п. 2 ст. 244 ГК.

За загальним правилом майно знаходиться у спільній частковій власності, крім випадків, коли законом передбачена спільна власність на майно (подружжя, членів селянського (фермерського) господарства).

Право спільної власності виникає при надходженні у власність двох або кількох осіб:

• майна, що не підлягає розділу в силу закону;
• майна, розділ якого неможливий без зміни його призначення;
• діленого майна у визначених законом випадках.

При частковій власності:

1. частки учасників визнаються рівними, якщо інше не встановлено законом або угодою;
2. учасники самостійно визначають і змінюють частки в залежності від вкладу кожного в освіту і приріст загального майна;
3. учасник, який здійснив невіддільне поліпшення майна за свій рахунок, має право на збільшення своєї частки. Якщо такі поліпшення можуть бути відокремлені від загального майна, учасник набуває право власності на них;
4. володіння і користування майном здійснюються за згодою учасників, а при його відсутності - за рішенням суду;
5. учасник має право вимагати надання йому його частки у володіння і користування або відповідної компенсації від інших учасників;
6. витрати на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності, розподіляються пропорційно частці учасників (сплата податків, зборів та інші платежі, а видатки на утримання і збереження майна);
7. плоди, продукція та доходи надходять в часткову власність і розподіляються між учасниками власності пропорційно до їхніх часток;
8. розпорядження майном здійснюється за згодою всіх учасників;
9. кожен учасник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою з дотриманням вимоги про переважне право купівлі.

Майно знаходиться у спільній власності учасників, якщо їх частки на майно не визначені. Для даної власності характерні наступні умови:

• володіння і користування майном здійснюються учасниками спільно і не залежать від частки кожного;
• розпорядження здійснюється за згодою всіх учасників, яке передбачається при здійсненні операцій будь-яким з учасників;
• угода, укладена одним з учасників за розпорядженням спільним майном, може бути оскаржена іншими учасниками тільки з мотивів, що інша сторона угоди знала або повинна була знати про відсутність в учасника повноважень на розпорядження майном;
• розділ майна, що перебуває у спільній власності, і виділ частки одного з учасників здійснюються після попереднього визначення частки кожного учасника на майно;
• якщо не встановлено інше, частки учасників визнаються рівними.

Сумісну власність можна поділити на:

• спільну власність подружжя;
• власність селянського (фермерського) господарства.

Майно, нажите подружжям під час шлюбу, визнається їх спільною власністю, якщо інше не передбачено договором між ними. Даний інститут регламентується нормами гл. 16 ГК і гл. 7 СК.

Власністю кожного з подружжя визнаються:

• майно, нажите їм до шлюбу;
• майно, отримане по безоплатних угодах;
• речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), за винятком коштовностей, предметів розкоші і т.д.

За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення звертається тільки на майно, що перебуває в його власності, і на частину майна в спільній власності, яка належала б йому при розділі майна.

Майно, яке використовується членами селянського (фермерського) господарства, визнається які на праві спільної власності. До такого майна відносяться: земельну ділянку, насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, придбане на спільні кошти членів господарства.

Право спільної власності виникає в момент його придбання двома або більше особами у власність, на підставі угод, укладених спільно або однією особою в інтересах кількох осіб. Право спільної власності припиняється при відчуженні власником свого майна іншим особам, відмову власника від права власності, загибелі або знищення майна та при втраті права власності на майно в інших випадках, передбачених законом, під час розподілу спільного майна, виділення часток і інших способів відокремлення майна.

Право спільної часткової власності.

Спільна часткова власність - це майно, що перебуває у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників і право співвласника на отримання певної частки доходів від користування майном, а також його обов'язок нести певну частку витрат на утримання спільного майна.

Частка виражається у вигляді дробу або відсотків. Згідно п. 1 ст. 245 ГК частки учасників вважаються рівними, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту склалися між ними відносин.

Розмір частки може змінюватися з різних причин: зміна складу учасників, внесення в майно поліпшень і т. Д.

Згідно п.3 ст. 245 ГК при внесенні в майно поліпшень з дотриманням встановленого порядку учасник має права на збільшення своєї частки пропорційно підвищенню вартості спільного майна, якщо поліпшення невіддільне або набуває право власності на відокремлюваних поліпшень без збільшення своєї частки.

Згідно ст. 247 ГК Здійснення права спільної часткової власності відбувається за взаємною згодою всіх власників. Якщо відсутня згода з питань володіння або користування спільним майном, кожен учасник має право вирішити суперечку в суді. Якщо відсутня згода з питань розпорядження спільним майном, спір не може бути врегульований судом.

Співвласник має право на надання в його володіння і користування частини спільного майна пропорційно своїй частці, а при неможливості цього - вимагати від інших учасників відповідної компенсації. Право співвласника на виділену йому у володіння та користування частку є речовим і при належному оформленні користується захистом від посягань власників інших часток.

Кожен із співвласників має право самостійно розпоряджатися лише своєю часткою у праві спільної власності.

Згідно ст. 248 ГК Плоди, продукція та доходи від використання майна, що перебуває у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між учасниками часткової власності пропорційно до їхніх часток, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Згідно ст. 249 кожен учасник часткової власності зобов'язаний пропорційно до своєї частки брати участь у сплаті податків, зборів та інших платежів по загальному майну, а також у витратах по утриманню і зберіганню.

Згідно ст. 250 ГК з метою стійкості положення інших співвласників законом встановлена ​​норма про переважне право купівлі відчужуваної частки: при продажу частки сторонній особі решта учасників мають право викупити її на тих же умовах, крім продажу з публічних торгів, протягом місяця для нерухомості та 10 днів для рухомості з дня їх письмового повідомлення отчуждателем про умови покупки. У разі продажу частки з порушенням цього порядку будь-співвласник протягом трьох місяців має право вимагати через суд переведення на нього прав і обов'язків покупця.

Припинення права спільної часткової власності може мати такі різновиди:

• Розділ спільної власності;
• Виділ із спільної власності.

Під час поділу загальна власність припиняється для всіх її учасників, при виділено - для того, чия частка виділяється.

Підстави і способи поділу та виділу різні. Розділ і виділ можуть мати місце як за взаємною згодою власників, так і за судовим рішенням. Виділ частки може мати місце також і на вимогу кредиторів для звернення стягнення на майно співвласника.

Згідно ст. 252 ГК розділ і виділ відбуваються шляхом виділу частки (часток) в натурі, якщо це допускається законом і можливо без невідповідного збитку майну. Якщо виділ частки в натурі неможливий, що виділяється співвласник отримує грошову або іншу компенсацію. Взаємні розрахунки застосовуються і тоді, коли майно не може бути виділено в натурі в точній відповідності з розміром належить учаснику частки.

Оскільки при розпорядженні спільною власністю застосовується принцип взаємної згоди всіх учасників, заміна виділу в натурі грошовою компенсацією повинна відбуватися тільки за згодою власника виділеної частки. Але коли ця частка є незначною, її не можна виділити в натурі, і співвласник не має істотного інтересу у використанні спільного майна, суд може і за відсутності його згоди зобов'язати решту учасників виплатити йому компенсацію. З отриманням компенсації співвласник втрачає право на частку в спільному майні.